Церкви

Церква у Львові, Рясне

Завершивши стінописи собору Пресвятої Трійці на час величного Ювілею – 2000-ліття Різдва Христового, митці подарували дрогобицькій громаді унікальний сповнений національним характером довершений духовний, мистецький комплекс, який по праву можна віднести до когорти найкрасивіших храмів великої України.

Важливою сторінкою творчого становлення дрогобицьких художників монументалістів стали розписи церкви Петра і Павла в Рясному поблизу Львова. Розробляючи загальну схему розміщення стінописів ряснянської церкви, керуючись особливо вимогливими настановами настоятеля храму, особливо не виходячи за межі канонічних приписів, митці в котре проявили вміння не традиційно по-новому вирішувати композицію своїх полотен. Як і на попередніх об’єктах свої корективи внесла й архітектура будівлі. Закладена як невеличка базиліка з неороманськими рисами, у результаті нещодавнього розширення та реконструювання церква отримала порівняно не прості для живописання внутрішні обриси, позбавлені яскравого денного світла, котре, зважаючи на невеликий у діаметрі видовжений вузький барабан центрального купола, поступає доволі дозовано.

Чи не найосвітленішим місцем після барабана є відділене від центральної частини храму високим іконостасом, звернене на захід, святилище. Зовнішні світлові потоки, що прориваються крізь прорізи вікон, органічно поєднуються з інтенсивним божественним сяянням світлоносної величної півпостаті Бога Отця та голубиної іпостасі Духа Святого, вміщених у склепінні святилища. Втім, не зважаючи на буяння світлових потоків, розгорнуті на стінах святилища живописні полотна переповнює атмосфера туги та смутку.

Утаємниченістю, передчуттям величної сакральної жертви сповнена, широко розгорнута на рівні очей на півкруглій стіні святилища, сцена Тайної вечері. У характері поведінки зосереджених, самозаглиблених, на загал статичних, постатей апостолів, розміщених обабіч промовляючого Христа, прочитуються два важливих моменти Тайної вечері, що мали доленосне значення для Ісуса Христа та усієї християнської церкви у майбутньому. Один з них історичний – Христос проголошує, що один із присутніх є зрадником (у композиції Юда зі скарбничкою в руках зображений відсторонено ліворуч від групи апостолів); другий богословсько-догматичного характеру – встановлення основної із Святих Тайн християнства – тайни Євхаристії, яка дала початок Новому Завіту. “Як же вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав Своїм учням, кажучи: “Прийміть, споживайте, це – тіло Моє”. Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: Пийте з неї всі, бо це – кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!” (Матвій 26, 26-28). Закладену в Тайній вечері ідею сакральної жертви художники розгортають на простінках верхніх ярусів святилища. Зокрема, поміж вікон, по центі над Тайною вечерею вміщено не традиційно вирішену композицію з мотивом Розп’яття. Стрімко звернений у височінь хрест із розіп’ятим Христом написано на тлі неспокійного драматично-напруженого небесного сяйва завислого над Голгофою. Глибокий зміст композиції доповнюють фланкуючі постать Христа крилаті півпостаті двох миловидних ангелів, один з яких символічно тримає у руках таріль із хлібом, другий – глек з вином. Розгорнуту тему жертовності й водночас Таїнства Євхаристії виразно доповнює ритуальне піднесення високо над головою чаші священиком, постать якого зі спини зображено внизу композиції перед престолом із двома запаленими свічами.

Не зовсім традиційно, проте оправдано в загальну схему утаємниченого сакрального дійства стінописів святилища митці включили дві старозавітні та дві новозавітні сцени. Зокрема, праворуч Розп’яття розгорнуто психологічно напружену, сповнену душевного страждання сцену “Моління про чашу”, іконографічним підґрунтям якої стали фрази з Євангелія від Матвія (26, 36-45) і Луки (22, 39-46). “Тоді Ісус приходить з ними на місце, зване Гестиманія, і каже до учнів: “Посидьте тут, поки піду та помолюся отам.” І, взявши Петра з собою і двох синів Заведея, почав скорбіти та тужити.” (...) Відійшовши вдруге, Він молився й благав: “Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, – нехай станеться воля Твоя!” (Матвій 26, 36-37). “І Ангол із неба з’явився до Нього, – і додав Йому сили” (Лука 22, 43).

Якщо попередня сцена розкривала душевний біль Сина Божого, то у розміщеній поряд композиції бачимо один із останніх епізодів трагічної розв’язки Страстей Господніх – сцену “Коронування терном”. Пензель одного з митців доволі виразно відтворив драматичний момент фізичного та духовного цинічного глумління над Христом. Добре володіння художніми пластичними засобами дало змогу митцеві не лише точно проілюструвати відображений у Євангелії епізод (Іван 19, 1-3) вкладання воїнами на голову тернового вінця й одягання в багряницю змордованого проте не скореного Ісуса, а й виразно донести глибоку ідею утвердження Богочоловіка як царя правди, Вседержителя, що править у цьому світі.

Ліворуч сцени Розп’яття першою перед нами розкривається сповнена драматизму, безмежної вірної любові до Бога, увірування в Бога, сцена “Жертвоприношення Авраама”. Рівнем виконання, глибиною розкриття змісту, емоційним наповненням стінописне полотно вкотре засвідчує високий фаховий рівень дрогобицьких художників монументалістів. Поряд із сценою “Жертвоприношення Авраама” не менш вправно написано сцену з історії чудесного спасіння народу Ізраїлевого – “Мідяний змій”. Цей мотив логічно вписується у загальну тематичну схему розміщених у святилищі сюжетів. Вознесення Мойсеєм мідяного змія в пустелі, зі слів Самого Ісуса уподібнюється Його вознесінню, що несе віруючим вічне життя. “І, як Мойсей підніс змія в пустелі, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя” (Іван 3, 14-17).

Своєрідністю й водночас добре продуманою композицією відзначаються й інші створені дрогобицькими митцями у церкві Петра і Павла в Рясному стінописні полотна. Зокрема, уваги заслуговують вміщені у склепінні перед вівтарем два великих епічно розгорнутих монументальних стінописних полотна присвячених важливим епізодам житія першоапостолів Петра і Павла. Ліворуч сцена “Вручення ключів св. Петру” (“І кажу Я тобі, що Петро ти, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою,– і сили адові не переможуть її. І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв’яжеш, те зв’язане буде на небі, а що на землі ти розв’яжеш, те розв’язане буде на небі”!” (Матвій 16, 18-19)), праворуч – “Навернення Савла” (“А коли він ішов й наближався до Дамаску, то ось нагло осяяло світло із неба його, а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: “Савле, Савле,– чому ти Мене переслідуєш?” А він запитав: “Хто Ти, Пане?” А Той: “Я Ісус, що Його переслідуєш ти.” (Дії 9, 3-5)). Побудовані на основі біблійних текстів композиції обох полотен не лише доволі точно ілюструють зміст, а й виразно декларують їх значимість у складному процесі утвердження християнського вчення, становлення Вселенської Церкви.

Закладена у композиціях “Вручення ключів св. Петру” і “Навернення Савла” ідея становлення та розвитку Вселенської Церкви, ідея навернення та проповідництва, донесення слова Божого, як це свого часу робили апостоли Петро – учитель іудеїв та Павло – учитель язичників (Гал. 2, 7-8), наскрізно проходить в інших розгорнутих у склепінні головної нави стінописів, і логічно підводить нас до усвідомлення важливості долучення українського народу та Церкви до Вселенської християнської спільноти. В тому контексті особливої ваги набувають написані у склепінні головної нави ближче до входу композиції “Кирило і Мефодій” (праворуч) та “Прийняття Унії” (ліворуч). Ідеї твердості віри та єдності, закладені в сюжетах фахово писаних композицій промовисто виголошують супровідні тексти.

Глибоким теософським змістом сповнені не менш майстерно написані композиції інших частин ряснянської церкви Петра і Павла. На теперішньому етапі митці дрогобицького об’єднання свій творчий потенціал успішно реалізують у церкві Успіння Пр.Богородиці у Старому Косові. Уже сьогодні поліхромні розписи Успенської церкви вражають оригінальністю та панорамністю вирішення. Особливого, знову ж таки, неповторного звучання надали митці образу Христа Пантократора, який в оточенні чотирьох архангелів і чотирьох серафимів панує в підкупольному просторі храму. З огляду на етапі викінчені композиції, по остаточному завершенні малярських робіт, косівська церква стане не лише окрасою парафії а й, надіємось, увійде до числа кращих сучасних стінописних церковних ансамблів.

Залишається лише побажати художникам і надалі утримувати високий рівень майстерного виконання сакральних творів, вдихати у малярські стінописні полотна глибинний зміст Божого слова й правдиво доносити його тим хто його потребує.